Село не для всіх

Сільський туризм має стати доступним для людей з особливими потребами, наголошує керівник товариства “Зелений хрест” Олександр Волошинський.

Сільський туризм для неповносправних осіб — новий вид туризму, що впроваджується в Україні віднедавна. Піонером у справі став Олександр Волошинський, керівник товариства «Зелений хрест». Зараз організація завершує реалізацю пілотного проекту “Село для всіх”, який втілюється на території Львівської та Івано-Франківської областей.

Проект має два напрямки. Перший – підготовка власників агроосель, які вже займаються сільським зеленим туризмом до прийому неповносправних відпочиваючих. Другий – підготовка неповносправних осіб – мешканців сіл, до організації у власній оселі сільського зеленого туризму і, відповідно, прийому відпочиваючих як здорових, так і неповносправних.

Детальніше про нього зокрема та про особливості туризму для неповносправних Вголосу розповів сам Олександр Волошинський.

Пане Олександре, розкажіть насамперед, звідки виникла ідея розвитку сільського туризму для людей з особливими потребами? Що вас на це спонукало?

Я колись працював у гірській рятувальній службі та займався велоспортом. У 1991 році брав участь у велозмаганнях у Бельгії. Разом з нами – звичайними спортсменами, стартували англійці на триколісних велосипедах. Ми – у гонці на 200-250 кілометрів, а вони – 5-10 км. Ми паралельно намотували кола і фінішували паралельно.

І я подумав, чому у нас немає такого? Вражений побаченим, вирішив взяти справу у свої руки і в Україні пішов у школу глухих, в якій навчив дітей кататися на велосипедах та займатись велотуризмом. Потім виникла ідея організувати сплав для неповносправних. Ми вмовили на таку першу «авантюру» – сплав Дністром та Прутом, чотирьох осіб на візках. Чесно кажучи, спочатку навіть не знали, що з ними робити – як правильно підійти, як правильно посадити, аби не спричинити шкоди. До речі, рідні відчайдухів вважали затію настільки божевільною, що навіть попрощалися з ними. Але все закінчилося добре.

Коли ви почали займатися власне сільським туризмом для неповносправних?

Десь три роки тому. Я шукав допомоги у різних інституцій, однак мене підтримали – голландський Фонд «Скан» та міжобласний благодійний фонд «Фонд розвитку Карпатського Єврорегіону». Нідерландці нам виділили грант у розмірі 19 тисяч євро. За ці кошти ми, власне, і розпочали програму «Село для всіх», яка передбачала проведення тренінгів для власників агроосель та навчальних візитів до підприємців, які займаються прийомом неповносправних відпочивальників.

У проекті бере участь 30 практикуючих власників агроосель і 20 осіб з особливими потребами або їх родичів, які також хочуть приймати у себе туристів.

Проект має закінчитися у вересні. На основі побаченого і почутого ми за літо маємо розробити практичний посібник «Сільський туризм для неповносправних осіб», який буде використовуватись як практикуючими власниками агроосель, так і студентами Львівського інституту економіки та туризму, які вивчають предмет «сільський туризм» і з вересня його вже «запустити».

Скільки агроосель зараз реально хочуть приймати у своїх стінах саме неповносправних?

На Івано-Франківщині дві – у Татарові та у Верховині. Щодо Львівської області, то є садиба у Сколе, власниця якої після одного нашого семінару сказала, що готова приймати неповносправних, і є ще одна у Східниці.

З приводу неповносправних власників – у Сокальському районі є будинок, адаптований для прийому особливих гостей, і також готові приймати людей і в одному з хмельницьких сіл.

Що було найважчим для Вас під час реалізації проекту?

На перший семінар мені було дуже важко знайти людей, бо всі не те що упереджено, а скоріше з незнанням ставляться до інвалідів. Вони просто не знають, що таке люди з інвалідністю. І думають – чи потрібна їм така проблема в хаті? А ті, які до нас таки прийшли, кардинально змінили підхід до справи. Як вони кажуть, їм ніби очі відкрилися.

Чи можуть власники агроосель дозволити собі іновації? Що треба змінити в оселях насамперед?

В залежності він новацій. Найбільш проблематичними є двері, точніше їхня ширина. Ширина стандартних дверей у нас в туалет чи ванну – 60 см, а для інвалідного візка, наприклад, потрібна мінімальна ширина 80 см. Зі сходами також непросто, проте якщо сходинки невисокі, то на них можна поставити переносні пандуси. Це обійдеться власникам не так і дорого.

До речі, не всі повинні приймати людей на візках, незрячих людей чи з дітей з ДЦП, адже, як я вже казав, тут потрібна спеціальна підготовка, облаштування.

Є ж ще люди з загальними захворювання, є «післяінфарктними». Всі вони також потребують відпочинку. Деколи необхідно лише облаштувати у будинку поручні – і людям це значно полегшить життя.

До речі, у Львові готель «Леополіс» першим пристосував номер до проживання у ньому неповносправних, частково доступні номери є у «Жоржі». І ще декілька готелів можуть умовно прийняти людей на візках. На сьогодні у Львові є лише 7 адаптованих номерів.

А от «Опера» при своїй чотирьох зірках немає навіть заїздів для візочників.

Чи фінансово вигідний такий туризм бізнесменам, які займаються зеленим туризмом?

Самі порахуйте – на Україні 2,5 мільйони людей з інвалідністю. Припустимо що 1% з цих людей мають гроші. Це 25 тисяч, які хочуть і можуть кудись поїхати. Але куди? Немає зараз куди.

Влада підтримує вас?

У нас хороші відносини з управлінням туризму Івано-Франківської ОДА. Це пов’язано насамперед з тим, що жінка, яка керує туризмом на Прикарпатті, свою посаду займає. На Львівщині чиновники, що відповідають за туризм, змінюються, навпаки, дуже часто.

Чи в українському законодавстві прописанні норми ведення агротуризму для неповносправних?

У 2004 році був прийнятий Закон «Про сільський туризм» у першому читанні. Однак, автор закону не пройшов у наступну каденцію, і справа на цьому зупинилася. А за неї потрібно братися і братися серйозно. До речі, належних правових норм, що регулюють агротуризм для неповносправних, немає не те що у нас, а навіть у Європі.

Чи вже заплановані у вас наступні проекти?

Ми хочемо запросити до нас польських колег, які живуть на транскордонній території. У Польщі туризмом на колесах ніхто не займається, отож, покажемо сусідам наші напрацювання.

Наталка Лотоцька

http://vgolos.com.ua/economic/178.html

Опубліковано у ЗМІ. Додати до закладок постійне посилання.

Без коментарів.